Історико-культурний центр духовності

Шаргород (першочергово Шарогрудек) – це унікальне місце на теренах східної Європи, адже тут, на крихітній території і в такій кількості зосереджено сліди існування різних культур, де реально існував міжконфесійний та міжнаціональний мир протягом багатьох століть. Такий уклад життя, який завжди був у Шаргороді – це ідеальна модель для світосистеми.
Шаргород – улюбленець століть. На нього турки говорили «кучук - Стамбул» (маленький Стамбул). Задля придбання місцини для нього засновник Ян Замойський здійснює обмін села Прага під Варшавою. Місто мало свій герб, магдебурзьке право і право обов’язкових торгів три рази на рік.
Ці чудові пам’ятки зосереджені в радіусі 400 метрів, утворюючи так званий історико-культурний Центр духовності та злагоди.



В 1717 році тодішній власник Шаргорода магнат Станіслав Любомирський запросив на береги Мурашки ченців ордена уніатів-базиліан, що заснували тут монастир і школу (1719).

Унія зустріла різкий опір православного населення. В 1726 році в Шаргороді виникло братство зі своєю школою, а згодом через вісім років спалахнуло повстання під керівництвом сотника шаргородских козаків Верлана. Прийнявши титул полковника, Верлан зібрав під свої прапори значні сили гайдамак, маючи намір вигнати з краю «іноплемінників» і приєднати Правобережжя до Росії. Проте, повстання зазнало поразки.

Біля 1782 року новий власник Шаргорода Йосип Соснівський надав базиліанам для споруди монастиря і школи-бурси розвалини замка і необхідні засоби. Школа, в якій деколи вчилося до шестисот учнів, славилася на всьому Правобережжі. Після приєднання краю до Росії монастир був реформований в православний, а школа - в семінарію, пізніше - в духовне училище. В 1840-і роки тут вчився чудовий український поет Степан Васильович Руданський (1834-1873). Яким величезним зарядом життєрадісності і здорового подільського гумору винен володіти син бідного сільського священика села Хомутинці поблизу Вінниці, щоб восьмилітнє перебування в цих жорстких умовах не тільки не зламало, але і розвинуло прекрасне дарування!

Видатний український письменник Михайло Коцюбинський (1864 -1913) вчився в Шаргороді в 70-ті роки. Саме в Шаргородській бурсі після прочитання твору юного Михайлика, викладач, входивши у вчительську, вимовив: «Будемо мати свого літератора». І не помилився. Дещо пізніше тут же вчився чудовий український композитор, майстер українського хорового мистецтва Микола Дмитрович Леонтович (1877- 1921), автор класичного «Щедрика».


В центрі колишнього монастирського подвір'я, що зайняло верхнє плато межиріччя, височіє видимий зі всіх місць Шаргорода і навколишніх гір величезний собор Миколи Мірлікійського.
Будівля з чотирьохколонним портиком на головному фасаді, повернутому, всупереч канону, на південь, а не на захід, було закладено ще при базилианах, що встигли підняти стіни тільки до перших вікон. Завершено ж будівництво лише в 1806 -1818 роках, вже в православ'ї.


Відкритий у 1595 році, він до сьогоднішнього дня дивує своєю довершеною красою і досконалістю. Він являє собою триніфну базиліку, побудовану з вапнякового каменю. На виразному бароковому фасаді хвилеподібні аттики бічних нефів ритмічно переходять у високий середній аттик, який гармонійно завершується напівкруглими фронтоном з хрестом.

Інтер’єр храму має рясне декоративне оздоблення - ліпнину та розписи циліндричного склепіння, які очевидно поновлені у 1717 р. під час реставрації костьолу. На пілонах та у бічних нефах з тонованого алебастру виконано в рамах-порталах чотирнадцять композицій у скульптурній техніці горельєфу (тобто невисокого рельєфу), які заслуговують на найбільшу увагу!
Вони ілюструють церковний твір для хору та органа видатного композитора Ференца Ліста, Vіа Cruig "Хресна дорога" - „Чотирнадцять зупинок на страдницькій дорозі Христа". Вони були привезені в 1905 р. до Шаргорода з Польщі і досі мають велику цінність.


На вівтарі костелу зберігається головна реліквія храму – кусочок дерев’яного хреста, на якому було розіп’ято Ісуса Христа.

У головному вівтарі костьолу можна побачити високомистецьке скульптурне "Розп'яття" роботи старих італійських майстрів. Тут же у сакристії - портрет Яна Замойського, скоріше за все, копії XIX століття з дещо раннього, а може при життєвого зображення фундатора храму. У лівому верхньому куті портрету зображено родовий герб роду - „Еліта". У костьолі до цього часу зберігся напис: „Ян Замойський, Канцлер і Гетьман Великий Коронний" і дати життя - 1541 - 1605 р.р. У нижній частині полотна на світлій смузі - два рядки латиною: „Ян Сіріуш Замойський, вищий воєначальник і канцлер Коронний, общини Шаргородської року 1595 засновник".


У XX ст. під час встановлення радянської влади у Шаргороді, як і по всій Україні, було переслідування християн, а особливо католиків. Нова влада намагалась припинити культову діяльність Католицької церкви, але завдяки міцній вірі місцевих католиків зробити цього не вдалось.


Шаргородська синагога - один з найчудовіших архітектурних пам'ятників єврейських общин Подолії. Початково, об’єм синагоги, заданий квадратним в плані залом для моління, був оточений з північної, західної і південної сторін одноповерховими прибудовами. Будівля була ґрунтовно реконструйована, найімовірніше, на початку XVIII ст., після закінчення турецького правління. Воно, хоча і понесло істотні втрати, в цілому збереглося, можливо, завдяки тому, що було за радянських часів пристосоване під сокоморсовий завод, який працює і зараз. Одноповерхова прибудова до південного фасаду втрачена, на її місці знаходиться сучасна будова.
На початку XVIII в. був зведений другий поверх західної прибудови, в результаті дещо змінилися пропорції головного об'єму будівлі.

Широко розставлені невеликого розміру лучкові вікна з витонченими профілями відрізняють західний фасад будівлі від інших, більш монументальних, зберегли прості крупні отвори кінця XVI в. На східному фасаді два такі отвори розміщуються по сторонах круглого вікна, розташованого по центральній осі над арон-кодешем.

Прикрашаюча будівлю висока корона аттика одержала, мабуть, тоді ж нову обробку - гребені і кутові башточки. Двох'ярусному центральному гребеню аттика західного фасаду, прикрашеному волютами, відповідало оформлення порталу головного входу, який розташовувався зліва від центральної осі. Дата «1893» на аттиці, відображена на фотографії 1930-х рр., свідчить про чергову реконструкцію будівлі. Тоді, мабуть, і був прорубаний в центрі фасаду головний вхід, понині існуючий.

В 1930-х роках синагога була закрита, а будівля реквізована радвладою. Символом нової епохи стала п'ятикутна зірка, розміщена в центральній частині аттика західного фасаду, на місці скрижалей Заповіту, увінчаних зображеннями двоглавого орла і шестикінечного «щита Давида».
В XVIII в. на другому поверсі західного нартекса, над вестибулем, в синагогах звичайно розташовувалося приміщення для жінок. Можливо, так було і в Шаргородській синагозі після реконструкції XVIII в. Спочатку ж для жінок було призначено невелике склепінчасте приміщення, що збереглося в північній прибудові до молебного залу, і сполучене з ним наскрізними отворами. З приведенного вище опису синагоги внуком рабина р. Ханоха халеви Крупника, витікає, що як в першому, так і в другому поверсі західного нартекса в XIX в. розміщувалися невеликі молебні зали, що належали різним ремісничим громадам. Простір між цими залами в першому поверсі служив вестибулем, а приміщення для жінок "эзрат наше" мало у своєму розпорядженні на галереї, спорудженій і молебному залі, біля його західної стіни. Представляється най вірогіднішим, що пристрій дерев'яної галереї усередині молебного залу міг бути створений тільки в XIX в. Ця галерея не збереглася.

Частково збереглася конструкція арон-кодеша: на східній стіні, в її нижній частині, по центральній осі розташовані дві ніші прямокутної форми, одна над іншою. Ніші прикрашені по обох сторонах пілястрами.

Молебний зал Шаргородської синагоги має типове для кінця XVI - XVIII в. просторово-планувальне рішення з розподілом його внутрішнього об'єму чотирма масивними опорами па дев'ять частин. В центральній частині, перекритій куполом, розташовувалася високо піднята на кам'яному цоколі біма з різьбленими дерев'яними поручнями. Вона була розібрана за радянських часів при перебудові будівлі під завод. На чотири восьмигранні колони в центрі залу спиралися арки зведень решти восьми частин залу, що також не збереглися. На стовпах і пілястрах уціліли фрагменти декоративного ліплення і псевдокласичного стилю капітелі XIX століття. Над бімою зберігся купол з позолоченою спіральною декоративною тягою, по блакитному полю, що сходяться до центру. Піднявшись на сучасне бетонне перекриття, що розділило зал на два поверхи, можна опинитися біля самої основи купола. В цьому незвичайному ракурсі він, оточений численними металевими трубами і цистернами, справляє фантастичне враження: здається, варто тільки прибрати всі заводські конструкції, і на звільнених стінах проступлять стародавні розписи.

Історія цього живописного куточка Поділля достатньо цікава, ось деякі деталі:

• через місто не раз проїздили відомі люди: турецький мандрівник Евлій Челиба, французький дипломат Ульріх фон Вердум, які залишили нариси про велич міста;
• в 1769 році Яків Франк був в Шаргороді, багато жителів піддалося франкістському впливу, особливо, коли Франк показував різні чудеса: літав в повітрі, викликав душі мертвих, змушував бика проповідувати півгодинну проповідь на тему книги Зо хап, зсунув з місця на базарній площі великий камінь і т.д.;
• з замку Яна Замойського великий гетьман Богдан Хмельницький писав листи до російських послів В.Стрєшньова і М.Бредіхіна;
• Шаргород, другий після Кам’янця місто воєводства дуже подобався туркам і вони називали його «кучук-Стамбул», що означає «маленький Стамбул»;
• тут був схоплений, катований і страчений на міських воротах славетний полковник Морозенко, пісня про якого «Ой, Морозе, Морозенку, ти славний козаче, за тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче…» ;
• француз Моро де Бразе, який найнявся до російської армії бригадиром, залишив записки, які потім були перекладені і підготовлені до видання самим О.С. Пушкіним, проїзжаючи через Шаргород писав : « … город был некогда весьма обширен и имел знатную торговлю …»;
• власником міста в який час був відомий Князь Роман Сангушко;
• в 1840 році в Шаргородській бурсі з семи літ навчався український поет Степан Васильович Руданський;
• великий український письменник Михайло Коцюбинський 1870 роках навчався в Шаргороді, саме тут було помічено талант маленького Михайлика вчителем, який зайшовши до вчительської, сказав: «будемо мати свого літератора» і не помилився;
• трохи згодом тут же навчався український композитор, майстер хорового мистецтва Микола Дмитрович Леонтович, автор славнозвісного «Щедрика».