Браїлів - селище історичне. Одне з найдавніших на Поділлі. Свою назву
воно запозичило від назви річок Брала і Рів, і в давнину містечко
називалося Брагірів.
У 1768 році в Браїлові було завершено будівництво ансамблю Троїцького
монастиря. В кінці минулого століття о. Ігнатій Лотоцький, який служив
у Браїлівському монастирі у 1895-1898 рр., писав: "Ще здалеку привертає
увагу гарний вигляд містечка і особливо великі монастирські корпуси,
над якими височіють церква і дзвіниця. Брудне єврейське містечко... на
деякий час применшує ваше захоплення. Зате потім ще відрадніше стає на
душі, коли ви в'їжджаєте в монастирські ворота, і після шуму та брудної
суєти вас охоплює непорушна тиша. Брудна вулиця змінюється чистим і
просторим монастирським подвір'ям, краси якому додає тиша та
новонасаджена зелень. Великий монастирський храм постає прямо напроти
в'їзду в монастир. За ним тягнуться корпуси, окремі флігелі, а ще далі
- господарські приміщення. Кругом чистота і порядок. Помітно старання
черниць надати своїй обителі вигляд облаштованого монастиря". В
монастирі було 3 храми: Троїцький (найбільший, побудований 1778 р.),
Преподобних Антонія та Феодосія Печерських, Св. Миколая. Діяло училище,
де навчали дівчат-сиріт та дочок дияконів.
З початком комуністичної епохи для монастиря почались важкі часи. З
будинків залишили монахиням лише один. За нього їм довелося платити, бо
всі приміщення радянська влада відібрала і тепер надавала на правах
оренди. Монастирі навмисно почали доводити до злиденного стану. В 1925
р. в Браїлівському жіночому монастирі проживало 145 сестер, з них
працездатних 53, інші 92 - старі, потребували догляду за собою.
Монастир існував виключно на кошти, здобуті особистою працею: зимою -
шитвом, влітку - польовими роботами у селян, в сільгоспартілях. Землю,
яка належала раніше монастирю, відібрали. Весь сільгоспреманент забрав
Жмеринський райколгосп у 1923 р.
Єдиним засобом для існування була праця 53 осіб. Їхнього заробітку не
вистачало, до того ж потрібно було оплачувати приміщення, що для
монастиря було непосильним. Для сплати за приміщення збували навіть
одяг, посуд, й інші особисті речі. Восени 1932 р. селяни з сіл
Москалівка і Козачівка сховали частину врожаю в Браїлівському
монастирі, і їх звинуватили у злочинах проти радянської влади. Серед
обвинувачених була і сестра Жукова, якій інкримінували наклепи на
колгоспи. Вона була засуджена до ув'язнення. ГПУ прилаштувало до цієї
справи також ієромонаха монастиря Бориса (3 роки табору) і єпископа
Петра, керуючого Подільською єпархією (заслано на 3 роки до
Казахстану), священика Іоанна Шиповича (5 років заслання до Сибіру). У
грудні 1932 р. обласна газета "Більшовицька правда" писала: "Монастир -
це кубло контрреволюції, і це засвідчує переховування в його стінах
близько 1000 пудів куркульського хліба, що його знайшла Козачівська
сільрада. Це кубло треба негайно провчити". Знайдений хліб відібрали, і
не лише хліб. У монастиря забрали всі продукти, навіть огірки і
помідори. А потім селян з оточуючих сіл примусили проголосувати за
закриття обителі, яка намагалася врятувати їх від голоду.
Територія Браїлова під час 2 світової війни входила до складу
Транстністрії (Задністров'я), тобто в зоні окупації Румунії. В 1942 р.
монастир був відкритий, як багато храмів і монастирів на той час. В
50-х рр. XX ст. наступ на монастирі в області поновився ще з більшою
силою. В 1955 р. їх залишилося лише 2 - Браїлівський та Барський.
Становище в Браїлівському монастирі було складним. Про це свідчить
зокрема заява настоятельниці ігумені Глафіри до облвиконкому (1956 р.),
в якій йшлося про те, що територія монастиря зруйнована автомашинами.
Руйнується передній фасад воріт. У воротах є дві кімнати, одну займає
олієзавод, де приймають молоко, а іншу - електростанція, яку незаконно
експлуатують і не ремонтують. Потрібна охорона, необхідно провести
ремонт воріт і приміщень. Але в обласного керівництва були зовсім інші
плани. В 1962 р. монастир було знову закрито. Тому передувала велика
робота партійно-радянських органів. Був закритий Барський монастир.
Всіх сестер перевели в Браїлів. Барську чудотворну ікону Божої Матері
сестри принесли з собою.
В 1989 р. монастир було повернуто Православній церкві. 19 березня 1990
р. відслужена перша служба. За 10 років відновлено храм, що був
завалений сміттям. Збудували дзвіницю, зробили внутрішню і зовнішню
реставрацію всього корпусу і зовнішньої частини Троїцького собору.
Відновлено церкву св. Миколая. В монастирі є свої шановані святині. Це
ікони Божої Матері Браїлово-Почаївська та Браїлово-Ченстоховська та
Троєручиця. Про останню відомо, що написана вона на початку ХІХ ст. на
Афоні, і в перші роки гонінь від безбожної влади постраждала від
невіруючих вандалів. Серце стискається від погляду на пошкодження,
завдане святині тупим предметом. В 20-х роках сестри хотіли
відреставрувати образ, та почули голос Божої Матері: "Не торкайтеся
Мого лику, нехай залишається таким, як є".
В Троїцький собор повернулася також ікона, яку було написано спеціально
для Браїлівського монастиря - це ікона святого Великомученика і
Цілителя Пантелеймона. Поки невідомо, де знаходяться дві великих
престольних ікони - великомучениці Варвари та Боголюбська ікона Божої
Матері. Є в обителі ковчежець з мощами святих угодників Божих З 1995 р.
монастирем керує настоятелька ігуменя Антонія (Стеценко).
часы для сайта
